Четверг, 23.05.2019, 04:54
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница

Украинская Баннерная Сеть
| Регистрация | Вход
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 112
Форма входа
Календарь новостей
«  Ноябрь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика
SITE LOGO
Начало » 2010 » Ноябрь » 28 » Згорів...
Згорів...

Пригадую, як свого часу захоплювалася патріотизмом Яна Палаха. 1969 року чех пішов на відчайдушний крок – самоспалення в центрі Праги на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами.

Олекса Гірник із родиною (фото: архів Євгена Гірника)

Тоді ще не знала, що за місяць до вчинку Палаха в центрі Києва галичанин Василь Макух зробив те саме, протестуючи проти входження тих самих військ до тієї самої держави та проти загарбання і русифікації власного, українського, народу.

Його останніми словами були: "Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”

А нещодавно мала нагоду вкотре подивувати силі людської любові до України. Ці переживання пов’язані з іменем Олекси Гірника з Калуша, який 1978 року підпалив себе на Чернечій горі. 28 березня йому виповнилося б 95 років.

Олекса Миколайович, на противагу публічним вчинкам Палаха та Макуха, вибрав інший план самопожертви. Спаливши себе на самоті біля могили Кобзаря, він зворохобив усю верхівку КДБ і Компартії не тільки міста Калуш.

До своєї останньої дороги пан Олекса готувався декілька років потай від рідних. Писав тисячі листівок на великих аркушах паперу. Листівки були чотирьох видів, у них пан Олекса обурювався русифікацією українського народу, цитував Тараса Шевченка. А на звороті кожного аркуша була своєрідна духівниця: "Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Олекса Гірник із Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!”

Напередодні Йордану він вийшов із хати, залишивши записку, в якій писав, що їде до родичів у Львів, через декілька днів повернеться. Пан Олекса знав, що написав неправду... Він поїхав до Києва, де відвідав Софію Київську та Лавру, а далі вирушив вечірнім автобусом до Канева. У ніч проти 21 січня тричі обійшов Чернечу гору, розкидав свої листівки й облив себе бензином... Залишилося загадкою, чому зробив це на день швидше, ніж писав у листівках, мабуть, щось завадило його планам...

Наступного дня, щойно неподалік могили Кобзаря виявили обгоріле тіло, повсюдно заметушилися люди в цивільному, почали визбирувати листівки, які вітер порозносив схилом. Потім постійні допити співробітників, родини пана Олекси та погрози і суворий наказ "не розголошувати факт самоспалення”. Відтак світом понеслася кадебістська чутка про автокатастрофу, в якій нібито згорів Олекса Гірник. На щастя, дружині – Кароліні Іванівні – дозволили поховати чоловіка на батьківщині, в Калуші. Хоча спершу планували тишком-нишком закопати тіло поблизу Канева.

Минали роки, роки постійного страху родини Гірників. Однак інформацію про самоспалення на Чернечій горі спинити не вдалося. Спочатку факти поширилася хвилями радіо "Свобода”, потім, коли Україна стала незалежною, про події на Чернечій горі написала "Літературна Україна”. А цьогоріч, у роковини самоспалення, Олексі Гірнику посмертно присвоїли звання Героя України. Нагороду отримав син пана Олекси, Євген Гірник.

Нещодавно ми зустрілися з народним депутатом України Євгеном Гірником на Чернечій горі.

– Пане Євгене, минуло чимало часу з того страшного для вас дня. Можете сказати, чому ваш батько обрав саме такий шлях?

– Він написав про це в тих листівках, які розкидав тут, на Чернечій горі. Батько вважав, що на той час не було якихось інших способів протистояти режиму.

– Від дня самоспалення Олекси Гірника минуло 29 років, однак таке враження, що в Україні мало що змінилося. Адже вона й досі не стала українською.

– Ні, не стала, хоча змінилася порівняно з тим, якою була 29 років тому. Змінилася навіть порівняно з 1991-м, коли проголосили незалежність.

Тоді, хоч референдум і показав бажання людей бути вільними, в Україні було дуже мало українського. Зате помаранчева революція 2004-го засвідчила, що більша частина України вже є українською, якою б мовою вона не розмовляла. Проте цей процес необхідно завершити, на жаль, нині в Україні занадто багато перешкод на цьому шляху.

– У листівках ваш батько торкнувся питання мови: "Все по-російськи. От у Харкові, в Донбасі, навіть шкіл українських нема. Нема ніби закону Валуєва, а Росія далі послідовно нищить Україну – русифікує її”. Питання двомовності досі актуальне. Коли вже буде поставлено крапку?

– Точно спрогнозувати, коли це станеться, неможливо, процес русифікації тривав понад 300 років. Сподіваюся, що через 40 років (колись саме стільки часу Мойсей водив пустелею єврейський народ) в Україні все-таки виросте нове покоління...

Христина Гнатик-Боднар

P.S. Дивний факт, але нині багато хто намагається дискредитувати ім’я Олекси Гірника. Так, одна з місцевих газет Канева написала, буцімто Олекса Нагірник (прізвище перекручене, – "Газета”) був… звичайним бомжем, який у нетверезому стані вирішив погрітися на Чернечій горі та згорів. На щастя, патріотизм не має меж…

 http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/03/30/22640/

Просмотров: 634 | Добавил: 1976 | Рейтинг: 0.0 |
Конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2007