Пятница, 24.05.2019, 21:22
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница

Украинская Баннерная Сеть
| Регистрация | Вход
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 112
Форма входа
Календарь новостей
«  Ноябрь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика
SITE LOGO
Начало » 2010 » Ноябрь » 28 » Згадаємо про Стуса
Згадаємо про Стуса

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

(нар. 08.01.1938, с. Рахнівка, Гайсинського р-ну, Вінницької обл. — п. 04.09.1985, сел. Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл.)

Видатний український поет, критик, публіцист, автор самвидаву, член Української Гельсінкської групи (УГГ).


1938 сім’я, рятуючись від „розкуркулення", перебралася в м. Сталіно (Донецьк). Перші уроки поезії мав від матері, яка співала йому українські народні пісні. Шести років пішов до школи, а шістнадцяти вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту. 

1959 три місяці викладав українську мову та літературу в Таужнянській школі Кіровоградської обл., потім два роки служив у війську на Уралі. 

Після служби С. працював літературним редактором ґазети "Социалистический Донбасс". 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР (курс "теорія літератури"). 

"Післяармійський час уже був часом поезії. Це була епоха Пастернака і - необачно велика любов до нього... Нині найбільше люблю Гете, Свідзинського, Рільке. Славні італійці (те, що знаю). Особливо — Унгаретті, Квазімодо. Ще люблю "густу" прозу — Толстого, Хемінгуея, Стефаника, Пруста, Камю, Фолкнера... Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них — як на мене — путящі", — писав він у зверненні до свого читача в 1969. 

1965 одружився, 1966 народився син Дмитро. 

04.09.65 на прем’єрному перегляді фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" в Києві взяв участь в акції протесту проти арештівшістдесятників, за що 20 вересня був виключений з аспірантури, а потім звільнений з Державного історичного архіву. Процював на будівництві, кочегаром, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Це були роки інтенсивної творчої праці: поезія, переклади, критика, спроби писати прозу. 

1965 спробував видати свою першу книжку "Круговерть". Але видавців не задовольняли ідейно-художні критерії автора, його громадянська позиція. Наступна збірка, "Зимові дерева", також осіла у видавництві, хоч мала позитивні редакційні рецензії поета І.ДРАЧА і критика Євгена Адельгейма. 1970 книга вийшла в Бельгії, після чого С. остаточно став вигнанцем системи. 

С. активно протестував проти реставрації культу особи, проти політики денаціоналізації, обмежень свободи слова. Відомі його відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист В.ЧОРНОВОЛА (кінець 1968) — з приводу опублікованої в "Літературній Україні" наклепницької статті О.Полторацького "Ким опікуються деякі гуманісти", редакторові журналу "Вітчизна" Л.Дмитерку з гострою критикою його виступів проти І.ДЗЮБИ (1969), до ЦК КПУ і КДБ, до Верховної Ради України (1970), де він пристрасно доводить згубність політики обмеження свободи слова, кричущих порушень прав дюдини. 

1971 українські дисиденти вперше вирішили створити леґальну правозахисну організацію на зразок "Ініціативної групи" в Москві. Підштовхнув їх до цього кроку арешт в Одесі Н.СТРОКАТОЇ-КАРАВАНСЬКОЇ. С. вступив до Комітету захисту Н.СТРОКАТОЇ. 

12.01.72 С. був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей. Серед них есе про творчість П.Тичини "Феномен доби". 

Головною метою слідства було довести наявність постійних і ітенсивних контактів опозиційно налаштованої інтеліґенції з українськими націоналістичними організаціями за кордоном. 07.09.72 засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання. 

"Судові процеси 1972-73 рр. на Україні — це суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу" — писав С. у своєму публіцистичному листі "Я обвинувачую". 

З лютого 1973 С. — у таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Теньгушовського р-ну, Мордовія). 

Восени 1975 С. ледве не загинув унаслідок прориву виразки шлунка. Перед госпіталізацією його привозять до Києва для "профілактики". 10 грудня в клініці ім. Ґааза в Ленінграді його прооперували. 

06.02.76 С. прибув етапом у табір ЖХ-385/17-а (с. Озерне в Мордовії). "З першого погляду Василь вразив мене своєю виснаженістю. Обличчя різке, ніби ножем з дерева різьблене, щоки ніби стесані ґемблем до підборіддя, наголо обстрижений череп посилює гостроту рис", — так описує С. його співкамерник Михайло Хейфец. І ще: "...він був гордий і гонористий, як китайський імператор... Говорив з начальством і ментівнею тоном переможця й прокурора на майбутньому Нюрнберзькому процесі, а „краснопогонники" були для нього злочинцями, про дії яких він збирає відомості, щоб потім передати судові правдиву, хоч і небезсторонню інформацію". 

Співкамерники не переставали дивуватися з його колосальної ерудиції в світовій літературі, літературознавстві, історії, філософії. 

Час від часу вірші під час "шмонів" забирали, нависала загроза їх знищення, що було для С. найстрашнішим випробуванням. Намагався якомога більше віршів пересилати у своїх листах дружині. У Мордовії це вдавалося, пізніше стало неможливим. Його часто карали карцером, С. мав лише одне побачення. 

У серпні 1976 С. перевезли в табір № 19 (с.. Лєсной у Мордовії). Звідти 11.01.77 він був етапований на заслання в сел. Матросова Тенькінського р-ну Магаданської обл., куди прибув 5 березня. Працював у золотодобувній штольні. 20.08.77 з С. стався нещасний випадок (перелом ступнів), після чого він потрапив на 2 місяці до лікарні. Пропало багато його книг і рукописів. С. були створені нестерпні умови. Найняти кімнату не дозволяли — мусив жити в робітничому гуртожитку з колишніми кримінальниками. Його провокували, „розбирали" на зборах „трудового колективу", у місцевій ґазеті 08.07 і 03.08 1978 були опубліковані наскрізь брехливі стаття „Друзі і вороги Василя Стуса" та відгуки на неї. Голодівкою домігся 10-денної відпустки, щоб поїхати в Донецьк, де ще встиг попрощатися з батьком, який помирав. Того ж року С. прийнятий до ПЕН-клубу. 

У серпні 1979 повернувся в Київ, працював формувальником у ливарному цеху, на конвейєрі взуттєвого об’єднання "Спорт". Виступав на захист репресованих членівУГГ

„У Києві я довідався, що людей, близьких до Гельсінкської групи, репресують найбрутальнішим чином. Так, принаймні, судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так перегодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Такого Києва я не хотів. Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг анакше. Коли життя забране — крихт не потребую... Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною — і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло - за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають — яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас... Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину"
 („З таборового зошита". 1983). 

14.05.80 знову заарештований. Від адвоката відмовився, однак на суді його захисником був В.Медведчук. Засуджений С. 29.10.80 Київським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. 19.10.80 з листом на захист С. до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди звернувся академік А.Д.САХАРОВ. 

Термін відбував у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., ВС-389/36-1. Умови утримання тут були дуже тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби. На початку 1983 тримав голодівку 18 діб. На рік запроторений в одиночку. То більше С. багато писав і перекладав. Приблизно 250 віршів, написаних верлібром, і 250 перекладів мали скласти книгу, названу ним "Птах душі". Але все написане негайно конфіскувалося. Доля цих текстів досі невідома. Згідно з офіційною відповіддю на запит рідних, вони знищені у зв’язку з ліквідацією табору, хоча повторно цієї інформації влада не підтвердила. Попри це в 1983 С. вдалося передати на волю текст під назвою „З таборового зошита". Після його опублікування на Заході, особливо після висунення Генріхом Бьоллем (1985) творчості С. на здобуття Нобелівської премії, тиск на нього посилився. 

28.08.85 за вигаданим приводом С. черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодівку протесту "до кінця". Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985. Похований на кладовищі с. Борисово. 

19.11.89 перепохований разом з О.ТИХИМ і Ю.ЛИТВИНОМ на Байковому кладовищі в Києві. 

1993 творчість С. відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка. 1994-1999 вийшла збірка творів С. у 6 томах, 9 книгах, підготована редакційною колеґією на чолі з М.КОЦЮБИНСЬКОЮ та сином поета Д.Стусом. 



Бібліоґрафія: 


I. 

В.Стус. Під тягарем хреста. Львів: Каменяр, 1991.— 160 с. 

В.Стус. Поезії. Післяслово упрядника М.Коцюбинської. К.: Радянський письменник, 1990. - 224 с. 

В.Стус. Золотокоса красуня. Златокудрая красавица. Харків: Око, 1995.— 128 с. 

В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. Львів: Просвіта, 1994-99. 

В.Стус. Вечір. Зламана віть. Вибране. - К.: Дух і літера, Задруга, 1999. - Упорядкування: Оксана Дворко, Дмтитро Стус. Передмова: Костянтин Москалець. - 284 с. 



II. 

Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1987. — 463 с. 

Михайло Хейфец. Українські силюети.— Сучасність, 1983.— C. 7-100 (Тж.: Поле відчаю й надії. Альманах. Упорядкування Р.Корогодського. - К., 1994. - 137-225). 

Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус - поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії. Упорядник О.Орач. К..: Український письменник, 1993.— 400 с. 

Є.Сверстюк. Блудні сини України. К.: 1993.— С. 140-161, 210-220. 

Василь Овсієнко. Світло людей. Спогади-нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко. Бібліотека журналу УРП „Республіка". Серія: політичні портрети, №4. К., 1996. 108 с. 

Хроника текущих событий.— Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 24.— С. 352.; вип. 25.— С. 417; вип. 26.— С. 437; вип. 27.— С. 471-472. 

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 42.— С. 38. 

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45.— С. 35, 38, 60; вип. 47.— С. 133. 

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 21, 23, 72, 83. 

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 54.— С. 40, 79; вип. 55.— С. 8, 35. 

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 57.— С. 57-59, 89,90; вип. 58.— С. 74-78. 

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 62.— С. 131, 170. 

Вести из СССР.— Мюнхен: Права человека, 1979, 8-9; 1980, 10-1, 19-4; 1984, 24-24. 

В.Шовкошитний. „Народе мій, до тебе я ще верну...".— Україна, 1990, № 4.— С. 7-9. 

М.Коцюбинська. У свічаді пам’яті.— Україна, 1991, № 1.— С. 13-16. 

С.Карасик.
 

автор: С.Карасик, В.Овсієнко 

Просмотров: 768 | Добавил: 1976 | Рейтинг: 0.0 |
Конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2007