Пятница, 24.05.2019, 21:19
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница

Украинская Баннерная Сеть
| Регистрация | Вход
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 112
Форма входа
Календарь новостей
«  Ноябрь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика
SITE LOGO
Начало » 2010 » Ноябрь » 28 » Померти в Парижі...
Померти в Парижі...

НЕКРАСОВ ВІКТОР ПЛАТОНОВИЧ

(нар. 17.06.1911, р. Київ — п. 03.09.1987, м. Париж)
Відомий письменник.

Батьки Н. були в дружніх стосунках з В.Леніним і А.Луначарським. Вони багато років прожили за кордоном. Н жив з батьками декілька років у Парижі, потім сім’я повернулася до Києва. Навчався на архітектурному відділенні Київського інженерно-будівельного інституту й одночасно в театральній студії при театрі російської драми, яку закінчив 1937. 

Два роки перед Другою світовою війною Н. працював актором у різних театрах. На фронті Н. був сапером, двічі серйозно поранений. Після Сталінградської битви Н., як сам сказав, "з чистим серцем і помислами" вступив у партію, перші сумніви щодо якої з’явилися вже в 1946 після відомої постанови про журнали "Звезда" і "Ленинград". 

1946 в журналі "Знамя" опублікована повість Н. "В окопах Сталінграда", за яку 1947 він одержав Сталінськую премію. Це була перша і на довгі роки практично єдина правдива книга про війну. Всю премію Н. віддав на купівлю колясок для інвалідів війни. 

Як розповідає друг Н., журналіст і письменник Г.Кіпніс, Н. усе життя було властиве якесь добре хлоп’яцтво. Наприклад, є автопортрет Н., написаний ним у манері Аненського і навіть з його "підписом" на полотні. І багато знавців цього художника не виявили підробки. Любив Н. підробляти марки і був по-дитячому щасливим, коли пошта теж не виявляла підробки. 

Н. дуже любив Київ, ніколи не втомлювався показувати свої улюблені місця всім, хто приїздив до нього. Це Н. знайшов будинок М.Булгакова на Андріївському узвозі і розповів про нього, саме він домігся впорядкування виявленої ним могили невідомого солдата, він же добивався створення меморіялу в Бабиному Яру, розшукував дані з історії білої ґвардії в Києві. 

За дружбу з діячами української культури Н. лаяли як за зв’язки з українськими націоналістами. Коли ж Н. виступив проти створення в Бабиному Яру парку відпочинку з розвагами, його звинуватили в сіонізмі. 

1963 розглядалася персональна партійна справа Н. за нариси про Америку "По обидва боки океану", яка закінчилася суворою доганою. Перепало Н. і від М.Хрущова, коли той громив творчу інтеліґенцію. 

За першої хвилі репресій проти української інтеліґенції (1965) зібрали актив з представників Спілки письменників України, Президії Верховної Ради УРСР і ЦК КПУ, на якому обговорювалася, точніше, засуджувалася творчість І.ДЗЮБИ, Л.КОСТЕНКО, І.ДРАЧА, Н. та інших, від яких вимагали каяття. Н. сказав, що завжди казав, каже і буде казати правду, за яку воював в окопах Сталінграда. Несподівано в залі вибухнули оплески, і навіть президія на чолі з М.Підгорним мусила, як сказав А.Галич, "скласти долоні". 

Однак двотомник Н. був розсипаний. 

1966 Н. підписав листа 25 діячів науки і культури Ґенеральному секретареві ЦК КПРС із протестом проти реабілітації Сталіна, що стало початком його опозиційної громадської діяльності. Восени 1966 підписав колективного листа до Верховної Ради РРФСР з протестом проти нових статей кримінального законодавства (190-1 і 190-3), введених для боротьби з інакодумством. 

1968 Н. разом з багатьма підписав листа депутатам Верховної Ради СРСР про те, що звинувальний вирок п’ятьом демонстрантам, які вийшли на Красну площаду з протестом проти введення військ до Чехословаччини — порушення основних прав і свобод громадян. 

1969 — нова персональна партійна справа за лист на захист В.ЧОРНОВОЛА і виступ у день 25-річчя розстрілу євреїв у Бабиному Яру. 

І кожного разу це супроводжувалося проробками, поясненнями й оберталося забороною публікацій. 

Н. завжди любив і був близьким до кіно. За його сценарієм знято фільм "Солдати"; у найтяжчі роки, коли його зовсім перестали видавати, за сценарієм Н. був створений документальний фільм з багатьох частин "Невідомому солдатові", який дістав почесну нагороду на Лейпціґському фестивалі документальних фільмів, та хронікальний фільм "Пятдесят вісім хвилин в Італії". 

1970 Н. вперше друкується за кордоном (журнал „Грани", №74). У червні 1972 співробітники КДБ провели в нього обшук, під час якого виявили самвидав. Н. разом з А.САХАРОВИМ виступив на захист Л.ПЛЮЩА. 

1972 Н. виключають із партії. Цей день, за його ж словами, він вважав найщасливішим днем в своєму житті. Після цього Н. одразу потрапляє до "чорного" списку секретаря ЦК КПУ В.Маланчука. 

Тиск і переслідування Н. посилюються. За другої хвилі репресій проти української інтеліґенції (1972-1973) багатьох діеячів культури примушували публічно засуджувати Н., а ті, хто відмовлявся (наприклад, Г.СНЄГІРЬОВ) самі піддавалися переслідуванням. 

17.01.74 у Н. було проведено 42-годинний обшук (щоправда, з перервою на ніч). Унаслідок цього вилучено сім мішків рукописів, книг, журналів, ґазет, листів, фотоґрафій та іншого. 

У березні 1974 Н., який гостював у Москві, примусово вислали на місце проживання, в Київ. 

У самвидаві з’явилася стаття Н. "Кому це потрібно?" про переслідування, яких він зазнавав 11 років, і про те, що влада свідомо, позбавляючи його читачів, виштовхує його в еміґрацію. Якщо ж влада хоче в такий спосіб вимусити його кривити душею, то він рішуче відмовляється від цього — "Ліпше нехай читач обійдеться без моїх книг... Я ніколи не принижу свого читатача брехнею". 

В еміґрації Н. жив у Парижі, працював на радіо "Свобода", мандрував і, звичайно, писав. Видав 6 нових книг (спогади, дорожні замітки, нариси, есе), але відсутність звичного середовища і свого читача дуже гнітили Н. 

Помер Н. 03.09.87. Похований на російському кладовищі в Парижі. 

Бібліоґрафія. 


I. 

В.Некрасов. Записки зеваки.— Франкфурт-на-Майні: Посев, 1976.– С. 192. 

В.Некрасов. Сталинград.— Франкфурт-на-Майні: Посев, 1981.– С. 456. 

В.Некрасов. Саперлипопет, или если бы да кабы, да во рту росли грибы...— Лондон: Overseas Publications Interchange, 1983.— С. 112]. 

В.Некрасов. По обе стороны Стены. Повести и рассказы.— Нью-Йорк: Effect, 1984.— C. 213. 

В.Некрасов. Маленькая печальная повесть. (Вступление М.Геллера).— Лондон: Overseas Publications Interchange, 1986.— С. 96. 

В.Некрасов. В окопах Сталинграда.— Москва: Правда, 1989.— С. 511. 

В.Некрасов. В окопах Сталинграда. (Предисловие Бакланова Г.).— М.: Художественная литература, 1990.— С. 319. 

В.Некрасов. Маленькая печальная повесть. Проза разных лет. (Предисловие Берзер А.).— М.: Книжная палата, 1990.— С. 396. 

В.Некрасов. Написано карандашом. Повести, рассказы, путевые заметки. (Вступительная статья Пархомова М.).— К.: Днипро, 1990.— С. 702. 

В.Некрасов. Три встречи. Рассказы. Письма. (Вступительная статья Потресова В.).— М.: Правда, Библиотека „Огонька", 1990.— С. 48. 

В.Некрасов. О вулканах, отшельниках и прочем. // Грани, 1970, №74.— С. 25-86. 

В.Некрасов. Послесловие к Н.Бетхел. Последняя тайна.— Лондон: Stenvally, 1974.— С. 259-267. 

В.Некрасов. Взгляд и нечто. // Континент, 1976-77, №10 - 12.— С. 11-85, 90-119, 7-82. 

В.Некрасов. Персональное дело коммуниста Юфа. Повесть. // Время и мы, 1976, №5.— С. 3-51. 

В.Некрасов. По обе стороны Стены. // Континент, 1978-79, №18,19.— С. 55-116, 77-156. 

В.Некрасов. Из дальних странствий возвратясь. // Время и мы, 1979-80, №48,49.— С. 5-41, 5-35; Часть 2. – №61. – С. 166-243. 

В.Некрасов. Долгая и счастливая жизнь. (Предисловие к Г.Шпаликову). Избранное. Сценарии...— М.:, 1979 // Континент, 1980, №25.— С. 355-357. 

В.Некрасов. Маленькая печальная повесть. // Грани, 1985, №135.— С. 5-95 // Дружба народов, 1989, №5.— С.107–142. 

В.Некрасов. Праздник, который всегда и со мной. // Стрелец.— 1985.— №2.— С. 25-31 // Знамя, 1990, №5.— С.14–49 (среди др. рассказов)/ 

В.Некрасов. Вспоминает адвокат. (Предисловие к Д.Каминская). Записки адвоката.— Нью-Йорк: Хроника, 1984. // Стрелец, 1985, №6.— С.18-19. 

В.Некрасов. Городские прогулки (Послесловие Берзер А.) // Юность, 1988, №7.— С.8–31. 

В.Некрасов. Маленькие портреты (Памяти Анны Ахматовой. Твардовский. Коктебель) (Послесловие Берзер А.) // Дружба народов, 1988, №8.— С.226–232. 

В.Некрасов. Два рассказа (Как я стал шевалье. Мраморная крошка) // Звезда, 1989, №11.— С.67–73. 

В.Некрасов. Кому это нужно? // Литературная газета.— 1989.— 24 января. ( // Знамя, 1990, №5.– С.14–49. ] (// Погружение в трясину (Анатомия застоя).– М.: Прогресс, 1991.— С.602-606). 

В.Некрасов. Рассказы (Мама. Старый уличный фонарь. Джулька. Туська) // Радуга.— К.: 1990, №10.— С.94–105. 

В.Некрасов. И всегда — человеком. Воспоминания о Твардовском // Нева, 1990, №6.— С.188–190.] 

В.Некрасов. Книга стихов Вадима Делоне // Дружба народов, 1990, №5.– С.147–148. 

II. 

СИНЯВСКИЙ А. („Некрасов...". Некролог). // Синтаксис, 1987, №19.– С.3-5. ( // Знамя, 1990, №5.– С.49–50.) 

РОЗАНОВА М. 1 июня 1975 г. умирал русский писатель Виктор Некрасов // Синтаксис, 1987, №19.– С.5–7 (с фото) .( // Знамя, 1990, №5.– С.51). 

Кипнис Гр. Отменены несправедливые решения // Литературная газета.— 1988.— 9 нояб.— С.7 (постановление СП Украины) . 

Воспоминания Берзер А. 

Конецкий В. Последняя встреча // Огонек, 1988, №35.– С.10–14; 28–31. 

Привалов К. „Это вам говорю из Парижа я" // Литературная газета.— 1988.— 31 авг.— С.5. 

Гладилин А. „Пишу Вам как подписчик „Огонька"" // Огонек, 1989, 8-15 апр.— С.5 [6] 

Конецкий В. Париж без праздника // Нева, 1989, №1.— С.78–115; №2.— С.65–88. 

Лакшин В. „Новый мир" во времена Хрущева // Знамя, 1990, №6.— С.66–121; №7.— С.90–137. 

Журахович С. Несгибаемый // Радуга.— Киев.— 1990.— №2.— С.100–105. 

ДЗЮБА И. Не сдавшийся лжи // Радуга.— Киев.— 1990.— №2.— С.106–116. 

СДС.– Т.4.– АС №288 Письмо депутатам верховных советов СССР и РСФСР о нарушении гражданских свобод 5-ти участников /Литвинов и др./ демонстрации на Красной площади 25.8.68 с просьбой настоять на отмене приговора, отправлено 1 декабря 1968 г., 3 стр. 

МС.— Вып.16/74-1.— АС № 1635 Виктор Некрасов, "Кому это нужно?", о причинах эмиграции творческой интеллигенции, 5 марта 1974 г., 7 стр. 

Процесс четырех. - 206 (IV-28) 

Чернов А. Заначка на вечность у Фонтана Роз. Уроки русского в Париже // Новая газета.— 1996.— 23-29 сент. 

Петровский Л.П. Перестройка, верни им имена // Родина.— 1990.— №4.— С.19 

Шулепова Э. Русский некрополь под Парижем.– М.: 1993.— С. 96. 

„Free voices in Russian Literature, 1950s - 1980s. A Bio-Bibliographical Guide." - "Russica" Publishers, Inc. - New York, 1987.— С.298 

Литература русского зарубежья возвращается на родину. Вып.1. Часть.1.— М.: Рудомино, 1993.— С. 313–317 (выборочно). 

Документы свидетельствуют... Из фондов ЦХСД (Публ. Л.Пушкаревой) // Вопросы литературы, 1993, №1.— С. 225-228. 

Казак В. Энциклопедический словарь русской литературы с 1917 года.— Лондон: Overseas publication Interchange, 1988.— Москва, 1996 (2-е изд.).— С. 521––523. 

КЛЭ.– Т.5.– М., 1968.– С. 174–176. 

Пленум ЦК КПСС 18–21 июня 1963. Стенографический отчет.– М., 1963.– С.102, 138, 273. 

„С чистым сердцем приняла политику партии" // Источник, 1996, №6.— С.141-150. 

Biographical Dictionary of Dissidents in the Soviet Union, 1956–1975. – Martinus Nijhoff publishers. – Hague/Boston/London, 1982. /ВСР,КПСС,ЭТ,САМА,УМ,СП,КОП,ЭА,ТАМ/ 

Борис Вайль. НЕКРАСОВ ВИКТОР ПЛАТОНОВИЧ. БЭС.— С. 329. 

В.БУКОВСКИЙ. И возвращается ветер.— С. 67 

Л.ПЛЮЩ. На карнавале истории.— Лондон, 1979.— С.76,106,197, 225, 249, 251, 373, 573, 663-666, 670 


автор: І.Рапп 

Просмотров: 1498 | Добавил: 1976 | Рейтинг: 0.0 |
Конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2007