Пятница, 24.05.2019, 21:22
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница

Украинская Баннерная Сеть
| Регистрация | Вход
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 112
Форма входа
Календарь новостей
«  Январь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика
SITE LOGO
Начало » 2010 » Январь » 11 » Ольга Кобилянська в інтерпретації Варвари Чередниченко
Ольга Кобилянська в інтерпретації Варвари Чередниченко

І.В.Братусь, к.філол.н.

Ольга Кобилянська в інтерпретації Варвари Чередниченко

 

У різні часи творчість Ольги Кобилянської привертала увагу багатьох шанувальників її обдарування. Серед них променисто виділяється ім'я письменниці Варвари Чередниченко. Коли у 20-их рр. ХХ ст. вульгарні соціологи трактували Ольгу Кобилянську як носія «буржуазної європейської культури часів її занепаду», то Варвара Чередниченко, продовжуючи традиції І.Франка й Лесі Українки, рішуче заперечувала цю грубу вигадку. Тоді вона одна з не багатьох харківських дослідників настійно вимагала при оцінці творчості Ольги Кобилянської дотримуватися принципу незрадливої шляхетності, бо цього «вимагає її високий талант» [1;   51].

Стаття В.Чередниченко «Нарис історичного твору» становить собою стислі її роздуми про повість О.Кобилянської «У неділю рано зілля копала». У ній відсутня вульгарна соціологізація при аналізі твору. Натомість маємо вельми толерантні професійні роздуми про згадану повість письменниці. Нагодою для появи цієї статті був вихід у харківському видавництві «Рух» зібрання літературного доробку О.Кобилянської, сьомий том якого становить ця повість. При чому, звертає увагу авторка статті, до книжки додано портрет Ольги Юліанівни, єдину широко відому в Україні фотографію, де «вона запнута темним шарфом з смутно-замисленим поглядом і хворобливим усміхом вуст на гарнім, тонкім обличчі» [1;  49].

У статті відзначається, що на той час у Східній Україні мало хто знав цю чудову письменницю. Значною мірою таке явище пояснюється тим, що більшість її творів виходила по той бік кордону, в Галичині чи Буковині. І сама О.Кобилянська, підкреслює авторка, була дуже скромною. Вона «виявила себе, як зовсім непридатну до практичного боку своєї літературної діяльності: ні її портретів, ні про її життя, а ні її творів широке суспільство мало що знає» [1;  49].

Виявляється, що В.Чередниченко дещо свідомо емоційно перебільшує складність обставин тодішнього творчого життя письменниці. Як на мене, вона вдається до цього прийому, щоб ще яскравіше випроменити на такому тлі високі виміри духовності «орлиці гір зелених Буковини» (В.Сосюра). Всупереч тодішніх скептиків з табору ліваків В.Чередниченко сміливо заявляла з почуттям національної гордості: «Ольга Кобилянська без сумніву талант великий і голосногучний, і коли б вона була народилась не на території української культури, хто знає чи не розвинулась би її діяльність в геніальну творчість» [1;  49].

Розглядаючи О.Кобилянську як «нашу славну письменницю» і «обдаровану природою індивідуальність», В.Чередниченко вперше сумлінно й професійно простежила секрети народження повісті «У неділю рано зілля копала» (тоді авторка і дослідниця найменували твір новелою - І.Б.). Досягає цієї мети за допомогою введення до наукового вжитку деяких уривків з листів О.Кобилянської до Христини Алчевської. Остання дала їй ласкаво згоду на друк цих уривків. Подаємо їх у такій послідовності, якої дотримується авторка статті.

Вважаємо, що першу звістку про початок написання твору «У неділю рано зілля копала...» знаходимо в листі від 12 грудня 1907 року: «...Повернувши сего літа звідти (з курорту Новгейм, де письменниця лікувала своє серце після тяжкої хвороби - І.Б.), я нашпізувала довшу новелю (мова про повість - І.Б.), взявши за тему одну народну пісню. Тепер взялася її обробляти і до сего треба мені багато часу, а то я, дорогенькі, ні супокою і до того найменшої примости. Не знаєте, дорога моя, прекрасно Мево, як сумно ідуть дні Вашої Кобилянської. Часом як лежу з фізичним ослабленням на софі, та лиш пригадую, як сумно переходить життя і, навіть, то що становило б ще моє саме таке щастя - маю. А то здоровля і супокою, щоб писати. Такі вже обставини мої».

Потім згадується лист від 5 січня 1908 року. У ньому такі рядки: «...Зараз я дуже обтяжена всякою працею ... Маю ще дуже багато коло моєї новели (мова йде про повість «У неділю...» - І.Б.) до писання». Втім, на книжці в кінці тексту стоїть: «Чернівці, у квітні 1908 р.». На підставі цього В.Чередниченко вважає, що є можливість більш-менш точно уявити собі час, що був потрачений письменницею на всю повість. Зокрема, повернулася вона з курорту в липні 1907 року. До грудня 1907 року, за її листом, вона розробила сюжет повісті, а до квітня скінчила її художню обробку.

Дослідниця справедливо запитує: «Кінець?» Сама дає відповідь: «Ні, далеко ні... З листа від 23 серпня 1908 року дізнаємося, що слідом за низкою тяжких переживань родинного й особистого характеру є ще й саме більше» [1;  50]: «... Се те, що моя послідня праця, себто, про «Гриця» десь у Львові чи чорт знає де - пропала... досі її ще не відшукано... і правдоподібно я буду мусила ще раз до праці забиратись. Можете представити собі, що в мені діється. То одно я Вас дуже прошу не розказуйте про те нікому, що мій манускрипт пропав - бо се тайна і я на цім буду терпіти, як хто розвідаєсь ... І та в мене гризоти. Так добре було в Новгеймі, так спокійно і між тим, щоб я могла по Новгеймських купелях мати спокій і шануватись ... я з гризоти не виходжу ... а в додатку мушу ще тепер сама в кухні пересиджувати».

Дослідниця вважає, що в листі від 12 вересня 1908 року знаходимо підтвердження: «... Мій манускрипт - пропав десь у дорозі з Риму до Львова - в мене ні. Бо його від мене відіслано Грушевському до Риму. Та заєсь він недбало і не рекомендуючи відіслав опісля редакції рукопис назвал і тоді він пропав. Тепер я маю знов роботу і то ще до того прикру».

Наголошується, що не так то легко було письменниці приступити до повторного писання. В листі від 1 жовтня 1908 року вона пише в Харків: «... Сими днями заберуся до поновного писання свого «Гриця». Прикра робота та що робити. Щодо мого здоровля, то під осінь мені на ногу погіршало і я ніде не виходжу. Раз немає часу (я все ще сама господарюю і варю), а по-друге нема з ким... Опроче коло мене доволі сіро і сумно... Якось так сего року. Не конче добре переходить мені осінь. Вибіраюсь вправді ще за тиждень... десь на одно село, щоб побачити хоч кілька раз смерекові ліси, але непогода - може і то попсує».

З цього видно, гадає В.Чередниченко, що поновлене писання забрало майже стільки ж часу в письменниці, як і перше (січень-квітень) і (вересень-грудень). У листі від 2 грудня 1908 року читаємо: «Дорога моя Мевочко! До першого вечора викінчила я свою працю про «Гриця» і зараз же відіслала, бо вже тільки переказували, щоб посейчас були готові, що я мусіла всю кореспонденцію залишити і кінчати роботу».

Дослідниця зазначає, що вельми цікаво було б порівняти ці два рукописи: перший, який писався з «власної охоти, повільно...» і другий, по пам'яті й за новими враженнями в примусовім поспіху. Але повість ще турбує О.Кобилянську і в листівці від 18 грудня 1908 року вона інформує Х.Алчевську: «... Мій «Гриць» має друкуватися в «Літер.- наук. Віст.» і здаєсь зачне ся аж в зошиті за фебруар».

При іншій нагоді О.Кобилянська засвідчила, що фактично читачі познайомляться з її повістю «У неділю вранці зілля копала» лише у 1909 році. У листі від 23 лютого 1909 року вона, розповівши про хворобу брата, принагідне повідомляє: «На другий місяць має друкуватися мій «Гриць».

В.Чередниченко звертає увагу також на лист О.Кобилянської до Харкова від 25 вересня 1909 року. У ньому передано хвилювання письменниці про долю її твору, про сприйняття повісті читачами: «Прошу у Вас, Мевочко, як зможете, подайте мені адресу Лесі Українки. Мені її конче треба (підкреслення автора листа - І.Б.). Напишіть також, як там людям мій «Гриць», се б то, моя новела (повість - І.Б.) подобається. Рада би я дуже знати, як її публіка прийняла, Мевочко! Взагалі пишіть і не думайте, що я про Вас забуваю як мовчу, але моє окруження таке монотонне, що я з ним мов в землю западаюся».

Закінчивши свої спостереження про історію написання повісті «У неділю рано зілля копала», В.Чередниченко дає штрихами високу її оцінку: «Оригінальне завдання: воскресити народню пісню. Оригінальний сюжет: цигани й гірські українці з їхніми національне побутовими особливостями. Захоплююча фабула» [1;  51].

Захоплює високий естетичний вимір дослідниці, відчуття нею таїни художнього мислення та психологізму тієї повісті письменниці: «Але що найбільше вражає, - наголошує В.Чередниченко, - так це барвисто-многогранні переживання, пристрасті юнацького кохання: Гриць, синьоока Настя і чорноброва Тетяна... В цих характеристиках письменниця виявила себе досвідченим психологом: по них можна виявити конституціональні відміни людських типів. Хіба ще не дужчою є вона в описах природи: гори вкриті лісами, річка, ніч під Купала. Ніч зимова в халупі циганки все у Кобилянської багатоголосі симфонії звуків, образів і переживань емоціональних»[1;   51].

Для того часу В.Чередниченко виявила сміливість у своєрідній полеміці з Максимом Горьким. На її думку, він захоплювався перекладами на російську мову творів європейських письменників, «тоді як перекладна література з української, вірменської, татарської, грузинської, білоруської і навіть польської складала досить незначну кількість» [1;   51].

З цього видно, що йдеться не тільки про переклади творів Ольги Кобилянської на іноземні мови, а й про світові обшири її художніх відкриттів. Власне, у даному разі В.Чередниченко поділяє концепцію письменниці з цього питання. Як на мене, дослідниця знала і про лист О.Кобилянської до Х.Алчевської від 8 вересня 1903 року: «Ми виступили, - твердить вона, - вже на арену європейського життя, і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю то глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми яко маса ніколи не загинемо, не зійдемо з тої арени» ([Л., ф. 14, №6].

Таким чином, у період зловісного бушування вульгарних соціологів на літературно-критичному фронті ці студії В.Чередниченко справді були, ніби життєдарний світлячок. Дослідниця сумлінно простежила процес народження чудової повісті «У неділю рано зілля копала» на основі свідчень самої письменниці, штрихами розкрила основні грані її майстерності і бодай вперше поставила питання про світові обшири творчого подвигу Ольги Кобилянської. Ці заслуги дослідниці доцільно масштабніше залучати до наукового обігу при вивченні творчості Ольги Кобилянської.

Література

1.     Чередниченко Варвара. Нарис історії одного твору («У неділю рано зілля копала». - Ольги Кобилянської). - Плужанин. - 1927. - №8. – С.49-52.

Просмотров: 798 | Добавил: 1976 | Рейтинг: 0.0 |
Конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2007