Пятница, 24.05.2019, 21:18
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная страница

Украинская Баннерная Сеть
| Регистрация | Вход
Меню сайта
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 112
Форма входа
Календарь новостей
«  Ноябрь 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Поиск по новостям
Друзья сайта
Статистика
SITE LOGO
Начало » 2010 » Ноябрь » 22 » Адвентисти Сьомого Дня
Адвентисти Сьомого Дня

GI-002u 
ENGLISH
Адвентисти Сьомого Дня
Тімоті Олівер

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА: Штаб-квартира – у Вашінгтоні. Організована за принципом представницької демократії. Нижчі ешелони обирають представників у вищі органи; при цьому формулювання й проведення організаційної політики та спостереження за ортодоксальністю вчення здійснюється зверху вниз. Найвищий рівень влади – президент та виконавчий комітет генеральної конференції. Нижче на адміністративних щаблях стоять генеральна конференція, дивізіони (по континентах), союзні конференції, місцеві конференції та громади. Адвентисти утримують кілька невеликих університетів та коледжів і ряд досить поважних лікарень по всьому світу.

ХАРАКТЕРНІ ТЕРМІНИ: судове слідство, дух пророцтва, церква залишку.

ІСТОРІЯ

Уільям Міллер, проповідник-баптист з Нової Англії, передрік, що 1844 р., за Другого пришестя Христа, настане кінець світу. Його послідовники називали всі церкви того часу відступницькими, „Вавилоном” й закликали християн вийти з них. Багато-хто пішли за цим закликом – так „зародився й почав швидко зростати адвентистський рух” (Melton, J. Gordon, Encyclopedia of American Religions, Vol. 2, cc. 21-22).

1844 р. Христос не повернувся. Після цього „великого розчарування” одне „мале стадо”, що, як і раніше, наполягало на вірності провіщеної дати, вирішило, що подія 1844 р. була не Другим пришестям Христа, а входженням Христа в Святе Святих небесного святилища, де Він почав „судове слідство”. Олена Уайт прийняла і підтримала це вчення (там само, с. 680).

З 1844 по 1851 роки група дотримувалася вчення про „зачинені двері”, що базувалося на приповісті Ісуса про десять дів. Усі, хто не прийняв учення адвентистів до моменту входу Христа до Святого Святих, повинні були назавжди залишитися за зачиненими дверима, як це сталося з п’ятьма нерозумними дівами. Відділені від Нареченого, вони не могли приєднатися до адвентистів й не мали ніякої надії на вічне життя. Олена Уайт не лише схвалювала й проповідувала це вчення – завдяки найпершому з її видінь воно було прийняте й вище зазначеною групою адвентистів (Brinsmead, Robert D., Judged by the Gospel: A Review of Adventism, cc. 130-133).

До 1846 р. група запозичила у баптистів сьомого дня вчення про те, що християни повинні дотримуватися суботнього дня. Це вчення, в його набагато більш розвиненому вигляді, разом зі вченням про судове слідство, стало наріжним каменем адвентизму сьомого дня. 1850 р. Джеймс та Олена Уайт почали видавати журнал The Review and Herald, що мав на меті розповсюдження адвентистських та суботницьких поглядів. Це допомогло багатьом „міллерівцям”, які ще залишалися, об’єднатися в організацію, яка 1860 р. взяла назву Церкви адвентистів сьомого дня й була формально зареєстрована 1863 р., маючи приблизно 3500 членів у 125 громадах (Melton, vol. 2, с. 681).

Олена Уайт ніколи офіційно не керувала церквою, хоч і була однією із її засновників та визнаним духовним лідером. З деякою мірою лицемірства вона відмовлялася називатися „пророчицею”, називаючи себе „посланницею” (Damsteegt, P. G., et. Al., Seventh-day Adventists Believe..., c. 224). Проте вона стверджувала, що володіє „духом пророцтва”, і що її послання надаються Церкві Самим Богом для керівництва і настанови. З її відома та згоди інші називали її пророчицею та навіть „духом пророцтва” (Barnett, Maurike, Ellen G. White & Inspiration, p. 5-17). Маючи лише три класи освіти, багато років Олена Уайт стверджувала, що не вміє читати, цим підкріплюючи версію про те, що ніби прекрасна проза її книжок була натхненна Богом. Проте виявилося, що вона не лише вміє читати, але практично в усіх її писаннях є запозичення з робіт інших християнських авторів. Це неприємне відкриття було кропітливо і беззаперечно встановлене працями кількох дослідників (див. Rea, Walter, The White Lie; Brinsmead, cc. 361-383). Олена Уайт померла 1915 р. у віці 88 років.

Історично євангельським християнам було важко сформулювати своє ставлення до АСД та однозначно класифікувати цей рух. Вчення АСД багато в чому відповідає Біблії. В цій течії є багато істинних християн, деякі з них займають високі посади у структурі церкви. Не раз протягом всієї історії – особливо на Генеральній конференції 1888 р. – церква АСД була зворушена біблійною Доброю Звісткою. У 1970-х роках стички різко посилилися (Paxton, Geoffrey J., The Shaking of Adventism). На жаль, це призвело до розколу. Керівники церкви в цілому стали ще твердіше стояти на неортодоксальних поглядах традиційного адвентизму, а деякі пастори та навіть цілі громади вийшли або були примушені піти з церкви АСД (Кеннет Семплс „От противоречий к кризису”, стаття ЦАД С-042). У своїх офіційних публікаціях церква АСД продовжує захищати легенду Олени Уайт, стверджуючи, що її натхнення нічим не відрізнялося від натхнення біблійних авторів (Review & Herald, 4/10/1928, c. 11; "Source of Final Appeal”, Adventist Review, 3/6/1971, cc. 4-6; Irwin, G. A., Mark of the Beast, c. 1; "The Inspiration and Authority of the Ellen G. White Writings”, Adventist Review, 15/7/1982, c. 3; Ministry, 10/1981, c. 8; див. тж. Brinsmead, c. 125-130), і проповідує ряд учень, явно несумісних з біблійним Євангелієм (див. розділ „Вчення”). Поки це не припиниться, євангельські християни не можуть вважати питання про місце церковної організації АСД в християнстві вирішеним, особливо з урахуванням її претензій на роль єдиної істинної Божої „церкви залишку” останніх часів.

ІСТОРІЯ АСД В УКРАЇНІ ТА РОСІЇ. Перші громади АСД виникли 1886 року в Криму та Поволжжі. До 1900 р. на цій території було вже 20 громад і чотири групи адвентистів загальною кількістю 1 037 членів.

„З 1922 р. почали виходити журнали „Голос Істини”, „Добра новина” і „Уроки недільної школи”. Цього часу церква АСД складалася з 11 500 членів. У 1931-38 роках церква пережила сильні гоніння з боку влади, більш ніж 3 000 було репресовано. Але вже 1946 р. церква нараховувала 13 300 чоловік, об’єднаних в 300 громад. Починаючи з 1975 р. представники АСД з Радянського Союзу регулярно беруть участь у всесвітніх з’їздах адвентистської організації. 1990 р. на всесвітньому 55-му з’їзді Генерельної Конференції в Індіанаполісі за участю 35 делегатів з Радянського Союзу за церквою в цій країні був визнаний статус світового відділення (дивізіону) Всесвітньої церкви АСД. Першим президентом цього відділення став М. П. Кулаков.

За 1985-1992 рр. Церква АСД створила такі заклади, як Заокська семінарія АСД та видавництво „Источник жизни”, радіоцентр „Голос надежды” (Тула), Інститут перекладу Біблії (2000 р. випустив „Новый Завет в современном русском переводе”), Московський центр здоров’я, ряд шкіл-гімназій у Москві, Тулі, Рязані та ін. містах. У липні 1994 р. в Росії були створені два союзи (уніони) церкви АСД – Східно-Російський та Західно-Російський. Всього в Російській Федерації на сьогодні нараховується біля 400 церков із загальною кількістю членів біля 40 000 чоловік”. (Цитата з „Религии народов современной России”: Словник. – М.: Республика, 1999).

На території України та Росії АСД видають журнали „Знамения времени” (Київ), „Адвентистский вестник”, „Станем друзьями”, „Альфа и Омега” (Москва), та газету „Вестник мира” (Київ). Популярна Веб-сторінка „ІНТЕРНЕТ-ЦЕРКВА” також проповідує вчення АСД.

ВЧЕННЯ

Найбільш очевидно протирічать Євангелії та християнській ортодоксії наступні вчення АСД: вимога водного хрищення як умови спасіння; вчення про важливість дотримання суботи в останні часи для визначення істинно віруючих; вчення про судове слідство.

Хрищення. „...Христос ясно показав, що від тих, хто бажає стати частиною Його церкви, Його духовного царства, Він вимагає хрищення”. „У хрищенні віруючі долучаються до страждань нашого Господа”. „Хрищення також символізує вступ людини до духовного царства Христа, ... воно поєднує нового віруючого із Христом... Шляхом хрищення Господь долучає нових учнів до лона віруючих – у Своє тіло, Церкву... і тоді вони стають членами сім’ї Бога”(SDA’s Believe..., cc. 182, 184, 187).

Субота. „...божественний інститут Суботи має бути відновлений... Ця звістка прискорить початок конфлікту, до якого долучиться весь світ. Головним питанням буде підпорядкування Божому закону і дотримання Суботи. Всі, хто знехтували цим, врешті-решт отримають позначку звіра” (там само, сс. 262-263). В одній зі своїх найвідоміших робіт Олена Уайт писала, що дотримання суботи буде „чітким розмежуванням” у „великому випробовуванні”, яке відділить Божих людей останнього часу, „що вибрали знак вірності Божественній владі” і спасаються, від „тих, хто прийняв знак покірності земній владі” („Велика боротьба між Христом і сатаною”, с. 605).

Описуючи видіння, нібито отримане нею від Самого Бога, Олена Уайт писала: „Я бачила, що Свята Субота є і буде відмежувальною стіною між істинним Ізраїлем Божим і невіруючими” (Early Writings, c. 33; виділено автором). Вона також писала про деяких адвентистів, які не розуміли, що „дотримання суботи було достатньо важливим, щоб провести межу між Божим народом і невіруючими” (там само, с. 87).

Судове слідство. „1844 р... [Христос] увійшов до другої й останньої фази Свого служіння відкуплення. Це – судове слідство, яке є частиною завершального визволення від усіх гріхів... Воно також вказує, хто з тих, що живе, перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей та віри в Ісуса, і, отже, готовий перейти в Його вічне царство. Це слідство доводить справедливість Бога в спасінні тих, хто вірує в Ісуса. Воно проголошує, що той, хто залишився вірним Богові, здобуде Царство”(SDA’s Believe..., c 312; виділено автором).

„У супроводі святих ангелів наш Великий Первосвященник увіходить до Святого Святих [1844 року] і там стає перед Богом, щоб завершити Своє посередницьке служіння за людей, тобто виконати судове слідство і викупити всіх тих, хто виявиться достойним благословіння... Вчинки кожної людини розглядаються Господом і визначаються як вірні чи невірні... Закон Божий є тим мірилом, яким будуть перевірені люди на суді... Коли на суді відкриваються книги, тоді життя всіх віруючих в Ісуса також відкривається перед Богом... Когось приймуть, когось відкинуть... ставши долученими до праведності Христа і виконуючи вимоги закону Божого, ці люди заслужили, щоб їхні гріхи були викреслені, а вони визнані достойними вічного життя... Ісус не виправдовує їхніх гріхів, але вказує на їхню віру і право отримати прощення, підносить Свої пробиті руки до Отця... Гріхи, що їх люди не відкинули,в яких не покаялися, не будуть прощені й залишаться у книгах, щоб свідчити проти грішника... [Христос] зберігав вірність заповідям Отця Свого, і в Ньому не було гріха... У такому ж стані повинні перебувати всі, хто хоче встояти під час скорботи („Велика боротьба”, сс. 346-354, 450).

Як стверджує Олена Уайт, потрібно вірити в це вчення, щоб спастися. „Ті, хто розділять разом із Христом радості Неба, беззаперечно виконують свій обов’язок, „зберігаючи святиню в страху Божому”... Істини про святилище та судове слідство народ Божий повинен розуміти дуже чітко. Всім необхідно виразно уявляти собі, що ж робить для нас Верховний Первосвященник. В іншому випадку люди не матимуть необхідної віри, вони не зможуть посісти місце, призначене для них Богом. Кожна людина має душу, яка повинна бути врятованою або приреченою на смерть. Життя кожного з нас зважується... Всі, хто отримали світло про ці великі істини, повинні й з іншими ділитися тим, що довірив їм Бог. Небесне святилище – центр служіння Христа заради людини...Тому надзвичайно важливо, щоб всі уважно вивчили ці питання... Заступництво Христа за людину в небесному святилищі – така ж невід’ємна частина плану спасіння, як і Його смерть на хресті. Своєю смертю Він і почав цю роботу, для завершення якої після воскресіння Він вознісся на Небо” (там само, с. 352; курсив автора).

ВІДПОВІДЬ З ПОЗИЦІЇ ХРИСТИЯНСТВА

До складу інших характерних для АСД вчень належать вегетаріанство та інші питання „здоров’я”, а також вчення про „Сон душі” (невірна назва уявлення про те, що у проміжку між смертю й воскресінням людина, по суті, не існує ніде, окрім як у Божій пам’яті). Це положення розходиться з Біблією, але не протирічить Євангелії. Більшість вчень АСД щодо здоров’я можуть навіть принести користь. Та коли духовні вади, як нерідко буває, пов’язуються з недотриманням таких правил, це компрометує Євангелію (Гал. 2:11-16).

Хрищення. Рим. 3:21-26,28; 4:4-6,23-24; 5:1; Гал. 2:16; 3:26; 5:1-6; Еф. 2:4-10; Кол. 1:13-14; 2:13-14. Ці місця чітко показують, що спасіння людині надається єдиною Божою милістю, незалежно від будь-яких справ, і приймається однією лише вірою. Читач помітить, що хрищення згадане в деяких з цих цитат у зв’язку зі спасінням. Це не повинно вас непокоїти, оскільки слово „хрищення” в Новому Заповіті використовується по-різному. Те „одне хрищення” (Еф. 4:4-5), яке має значення – це хрищення Святим Духом. Якщо у цитаті хрищення визнається важливим для спасіння, мова йде про хрищення Духом, інакше це протирічило б іншим Писанням, що однозначно стверджують, що спасіння не залежить від будь-яких дій людини.

Субота. Процитовані твердження, особливо ті, що належать Олені Уайт, абсолютно зрозумілі. Розмежувальною лінією між спасенними і загиблими за останніх часів буде дотримання суботи, а не одна лише віра в Христа. Це відверто протирічить Добрій Новині, що сформульована в наведених вище уривках. Прочитайте також Рим. 14:5-6 і Кол. 2:16-17. Старозаповітна субота ніколи не була більше ніж тінню новозаповітної суботи, якою, за свідоцтвом апостола Павла і автора Послання до євреїв, є Сам Христос і відпочинок від трудів, який здобуває людина, звертаючись до Бога (Євр. 4:1-10).

Судове слідство. Концепція Судового слідства повністю протирічить Євангелії. Ісус не чекав 1844 року, щоб увійти до Святого Святих на небесах (Євр. 1:3; 6:19-20; 8:1; 9:6-12,24; 12:2). І Він не чинить зараз відкуплення на небесах (Євр. 9:25-26; 10:11-14). Судове слідство повинно „довести справедливість Бога в спасінні тих, хто вірує в Ісуса”, підтвердивши, що вони „віддано”, „впокорено” і „вірно” виконували заповіді. Проте, справедливість Божа у спасінні грішників доведена хресною смертю Христа (Рим. 3:24-26).

Навіть говорячи про спасіння праведністю Христа, адвентисти, як правило, мають наувазі вкладену праведність та лише зрідка – біблійне поняття зарахованої праведності. Називати це „праведністю Христовою”, водночас наполягаючи на моральному вдосконаленні віруючих як умови спасіння, – в гіршому випадку тонко завуальоване спасіння через діла, а в кращому – спроба змішати благодать і діла, що Біблія називає неможливим (Рим. 11:6). Слова Олени Уайт абсолютно зрозумілі: людина не буде прощена, допоки її життя не буде очищене від всіх гріхів, і її моральне обличчя не стане досконалим. Таку ж єресь (серед інших) можна знайти й у мормонів. Це не спасіння однією лише благодаттю через одну лише віру, яке проповідує Біблія.

Омана посилюється вченням про те, що віра в події 1844 року необхідна для спасіння. Якщо Ісус сказав: „Звершилось!” – тобто закінчено, заплачено, 18 століть по тому не могла відбутися ще одна подія стосовно спасіння, в яку необхідно вірити, щоб спастись, і яка настільки ж важлива для спасіння, як і смерть Ісуса Христа на хресті. Це очевидне „інше благовістя” (Гал. 1:6-9).


http://apologetika.org.ua/ukr/index.php3?razd=1&id1=4&id2=335

Просмотров: 596 | Добавил: 1976 | Рейтинг: 0.0 |
Конструктор сайтов - uCozCopyright MyCorp © 2007